Думаю, що кожний Вчитель є своєрідним ПРОВІДНИКОМ. Щомиті ми пізнаємо ВСЕ БІЛЬШЕ свою професію, ззовні в нас «ВЛИВАЄТЬСЯ» різноманітна інформація – методична, організаційна, духовна, ми отримуємо якийсь досвід, переживання, щось відчуваємо. І все це цікавим чином «КУХОВАРИТЬСЯ» в нас і потім ШУКАЄ ВИХІД. Нам хочеться поділитися цим зі світом! Різними способами! Вчитель ЩАСЛИВИЙ тільки тоді, коли він щось віддає світу.
А тепер уявіть собі Вчителя, який все так же отримує інформацію ззовні, але при цьому – нічого НЕ ВІДДАЄ. Всередині нього вона «КУХОВАРИТЬСЯ», але її ніхто НЕ «СПОЖИВАЄ». Сумна картинка, погодьтеся. Тому що Педагог, заповнений під зав'язку своїм досвідом, знаннями, баченнями, і це все в ньому не знаходить виходу, починає «ПСУВАТИСЯ» всередині.
Спочатку він перестає радіти, стає сумним. Потім він поступово втрачає сенс життя і врешті-решт стає злим, роздратованим, неврівноваженим. Такі незадоволені, нереалізовані Вчителі потім цей СВІЙ СТАН несуть до школи – Учням, Колегам, Батькам. Вони не можуть вирішити конфліктну ситуацію спокійно, вони відразу «заводяться», постійно доводять свою правоту.
А ВИ хочете стати такими?
Якщо ні, то кожен з нас має собі відповісти на одне лише запитання: «ЯК МИ ПЕРЕДАЄМО в світ те, що отримуємо від нього?». ЩО Ви даєте світу? ЩО створюєте? І чи робите це системно? Це не обов'язково має бути щось дуже грандіозне. Наприклад, Ви можете зрозуміти, що краще за все у Вас виходить СТВОРЮВАТИ ТОЛЕРАНТНІ СТОСУНКИ З УЧНЯМИ, ЇХ БАТЬКАМИ, КОЛЕГАМИ.
Персональний сайт Гондюл Ірини